Легенда про урочище Свинка

Колись у давнину село містилося під лісом. Воно було не велике але довге. Люди тут жили бідно. Орної землі було мало, тож займалися скотарством: тримали овець, кіз, корів і свиней. Восени, коли трави було мало, свині виганяли пасти під ліс. Дубовий ліс давав багато жолудів, а це був головний корм для свиней. І від цього урочище дістало назву Свинка.

У селі жила бідна вдова з сином. Хлопчик був ще малий, коли померла його мати. Бідний сирота не мав куди притулитися. Де ніч його заставала, там і залишався спати. Тому мати не мала спокою й на тому світі. Вона завжди оберігала хлопчика від біди. Часто на село нападали татари, які нищили все на своєму шляху, дітей убивали, жінок забирали з собою. Мати відчувала небезпеку і відводила хлопчика в безпечне місце. Одного разу на село напали песиголовці. Село не стерпіло наруги, здулися гори, заревли, побіліли і почали трястися. У небі в цей час появилася пташка, хлопчик хотів її спіймати, побіг за нею й незчувся, як опинився далеко від дому.

Коли повернувся назад, села вже не було. На його місці чорніла велика яма. Стався землетрус, і село провалилося в безодню. Кажуть, що й тепер на Великдень, якщо прикласти вухо до землі, то чути, як дзвонять дзвони.