Колись давно, що й наші діди не пам’ятають, на території, де тепер село Довге Іршавського району, були хащі, болота. Тільки дикі звірі та птаство водилися там. На полонині Кечера вівчарі пасли овець. Якось сталося диво – пастухи знайшли малесенького хлопчика – немовля. Він лежав у кущах і гірко плакав, звірі і птахи кружляли навколо нього, але близько не підходили. Вівчарі, натрапивши на нього, зрозуміли, що його жде велике майбутнє. Вони підібрали маля і доглядали краще, ніж рідна мати. Поїли молоком молодої кізочки, в якої вовк украв козеня.

Хлопець ріс не по днях, а по годинах і незабаром дійшов зросту, і став красенем, що навіть огрубілі пастухи часто знизували плечима, чи така краса може бути дана простому хлопцеві – Найді, як його прозвали хлопці-ватаги. А який він був міцний, що й словом не сказати, він міг сам побороти ведмедя.

Одного разу його відрядили в Хуст, туди, де був маєток – замок  хазяїна. Леґінь пішов і набрав солі так багато, що управитель не міг зрушити з місця той мішок. А Найда Довгай закинув,  ніби пір’їну, той мішок на плечі й, насвистуючи, легкою ходою пішов у високі гори. По дорозі він, не спиняючись зривав сунички, малину, кидав їх у рот і до вечора був уже на місці. Слуга, який покинув усі свої справи і спостерігав за хлопцем, дивувався і не вірив своїм очам. Потім він розповів про все хазяїну.

А коли на хустського хазяїна війною пішов противник, він згадав про цього Довгая. Його покликали і доручили боротися з відомим богатирем Кизилом – гордістю супротивникового війська. Довгай не вмів битися, бо ніколи не бився з людьми, а тільки зі звірами. Але що мав зробити? Треба було ставати на захист рідної землі.

Сходилися вони на невеличкому острівці посеред річки Тиси. Пливли вони човнами: один зі свого боку, другий зі свого, а на обох берегах стояли війська, челядь. Коли обидва допливли, Довгай відв’язав свого човна, та й пустив на воду, а богатир і питає його, на чому він збирається повертатися назад. Довгай усміхнувся і відповів, що з цього острівця має повернутися тільки один, тому досить буде й одного човна.

Тут вони зійшлися, але довго не боролися, бо високий Довгай обхопив обома руками низького Кизила, високо підняв над землею, розірвав його, кинув через себе і, не оглядаючись, пішов до човна. А люди почали кричати і прославляти Довгая.

А птахи, які кружляли над землею, побачили частини Кизилового тіла, почали дзьобати їх і розносити по окрузі. Тому на території таких сіл, як Приборжавське і Лисичево Іршавського району багато кущів з плодами червоних ягідок. Їх назвали кизилом.

А нашому герою, граф, який на той час правив селом, дав десять кіз і сказав так: скільки Довгай пробіжить за день з козами – та земля буде його. Той здолав велику частину долини річки Боржави. І люди, які тоді проживали в урочищі Свинка, переселилися в долину річки. А село почали називати на честь героя Довгая – Довге.

Другий варіант легенди

Легенда про Довгого

Колись давно в долину річки Боржави пан зі слугами ходив на полювання диких качок. Якось біля річки він знайшов сплячого маленького хлопчика. Пан забрав його до себе. Хлопчикові жилося добре. Але був він не такий, як інші діти. Ріс не по роках, а по годинах. Коли підріс, став вівчарем. Пив молоко і їв сир. Назвали хлопця Найдою. Найда був дуже сильний. Він міг вивернути дерево з корінням, побороти ведмедя. А ще був дуже високий, за те й назвали його Довгим. Одного разу напали на село песиголовці. Пан зібрав військо і взяв із собою Найду.

Перед початком бою треба було вибрати двох сильних воїнів, які б боролися між собою. Який із воїнів переможе, те військо й здобуде перемогу.

Пан пообіцяв Довгому, якщо той переможе й не проллється кров, дасть йому в нагороду стільки землі, скільки той обійде з отарою овець від сходу сонця до заходу. Довгий здобув перемогу і пан наділив йому землю. Довгий збудував міцний замок і став володарем навколишніх земель. На його честь і село так назвали: Довге.

                                                                               Третій варіант легенди

Легенда про Довгого

Старі люди зберегли оповідь про своє рідне село Довге. Спочатку воно називалось Довгий. Ця назва пішла від скелі, яка була завдовжки десь кілометрів зо два.Давно, коли по лісах гуляв Бринда зі своїми хлопцями, то вони мали у Довгім місце для переховування. У печері цієї скелі зберігався увесь скарб – гроші, золоті речі, що його позабирали в багатих. У скалі є глибока яма, якою можна спуститися до дверей. Двері ведуть до пивниці, у якій двадцять буйволячих шкур, але туди неможна дістатися, бо якась нечиста сила не пускає. Були такі, що пробували йти зі свічкою, та свічка гасла, а ті, що туди заходили, більше не поверталися. Там запанував злий дух, який нищить усе, що потрапляє в пивницю.